Писательница: Брати Капранови
Входит в цикл: “Роман”
Глава в томе: Зоряний вуйко I
Случайный абзац
Він кивнув:
— Геніально! Коли він ще живий.
— Та живий. Зарізати і тут можна. Чорта його возить.
Я простягнув Грицеві пляшку пива. Він не відмовився.
— Так, — підсумував я, — починається друга серія. Тепер треба його звідти діставати.
А справа була в тім, що цивілізація Андромеди у стосунках із Землею поводилася дуже незалежно, навіть ексцентрично, коли завгодно. Хоча андромедяни і мали писемність, в їхній цивілізації вона не відігравала звичної нам ролі. «Ти мені друг, — пояснював їхній Президент нашому, — я тобі все віддам, нічого не пожалію. Ти мені ворог — я тебе вб’ю. Навіщо псувати папір?» Залізна логіка, чи не так? Саме через цю логіку з Андромедою не було підписано жодного папірця, який щось комусь гарантував би. Андромедяни не повертали нам злочинців, не давали політичного притулку, не підтримували дипломатичних стосунків, не засилали послів, а на наших не звертали жодної уваги. Вони взагалі все розуміли на рівні друг — не друг, і на будь-яку спробу з’ясувати подробиці тільки лапами розводили: мовляв, навіщо? Агенти, що працювали там, давали суперечливу, але абсолютно достовірну інформацію. Мене Бог милував від праці на Андромеді, але старий товариш Сагайдачний після року там видихнув: «Хріна розбереш!» І от тепер ці «друзі», судячи зі всього, вкрали нашого ріднесенького вуйка.
Координаты: 1657 год; 0.18 кубика адреналина.
Индекс удобочитаемости Флеша — 86, для 12 лет (6-й класс). Диалогов: 60%.
Похожие книги